Текст виступу на Міжнародній науково-практичній конференції «Охорона та захист прав інтелектуальної власності на єдиній митній території Митного союзу». 
Оксана Курочкіна
У цьому звіті мені, як керівнику Робочої групи з питань інтелектуальної власності Експертної ради з митного регулювання Держдуми РФ, і практикуючому адвокату Колегії «МИТНИЙ АДВОКАТ» хотілося б позначити деякі проблеми в сфері інтелектуальної власності, з якими в даний час зіткнулися російські правовласники і учасники зовнішньоекономічної діяльності.
Проводячи аналіз звернень в Колегію після першого липня 2010 року, можна відзначити наступне.
По-перше, створення єдиної митної території привело до зміни периметра єдиної митного кордону, збільшення товарообміну і, відповідно, до зростання імпорту в Російську Федерацію.
По-друге, раніше, до створення Митного союзу, правовласники і офіційні імпортери, зацікавлені в захисті своїх інтересів митними органами, зверталися з заявами про включення торгових марок до митного реєстру об'єктів інтелектуальної власності (Троїсени). Тепер же, відповідно до Угодою від 21 травня 2010 року «Про єдиний митний реєстр об'єктів інтелектуальної власності держав-членів Митного союзу», в єдиний митний реєстр включаються об'єкти інтелектуальної власності, що підлягають правовій охороні в кожній з держав-членів Митного союзу. Таке нововведення вимагає проведення тривалих і дорогих процедур реєстрації і не виключає конфліктів у випадках, коли об'єкти інтелектуальної власності в різних національних реєстрах належать різним особам.
В результаті власники об'єктів інтелектуальної власності та офіційні дистриб'ютори, зацікавлені в боротьбі з контрафактом, на сьогоднішній день зіткнулися не тільки зі зміною понятійного апарату, методів і форм охорони інтелектуальної власності, а й з тим, що ефективний захист вимагає все більш значних тимчасових і фінансових витрат .
У даній ситуації можна рекомендувати правовласникам більш ефективне використання вже наявних інструментів охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Йдеться про введення Федеральним законом від 27 листопада 2010 року N 311-ФЗ «Про митне регулювання в Російській Федерації» принципу «ex officio» (відповідно до статтею 308 названого вище закону митні органи мають право припиняти випуск товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, які не внесені до митного реєстру, при виявленні ознак порушення прав інтелектуальної власності та при наявності інформації про правовласників або його представника на території Російської Федерації), і про збільшення Митним кодексом Митного союзу (стаття 99) строків митного контролю після випуску товарів до 3 років. Я не буду зараз говорити про вже виявлені недоліки даних інструментів, на сьогоднішній конференції ще виступатимуть на ці теми. Йтиметься про інше. Використання названих мною вище інструментів, разом з уже наявними інформаційними технологіями, дозволяє власникам об'єктів інтелектуальної власності або їх представникам відстоювати свої інтереси, використовуючи неюрисдикційний форми захисту (тобто звертаючись до митним органам), як у випадках перетину контрафактною продукцією кордону Російської Федерації, а в перспективі - єдиної митного кордону Митного союзу, так і у випадках поширення підроблених товарів на єдиній митній території.
Трохи поясню, як це реалізується виходячи з досвіду нашої Колегії. Існування єдиної інформаційної бази обліку попередніх і вже зареєстрованих декларацій на товари дозволяє правовласникам за допомогою розроблених програмних засобів виявляти факти перетину митного кордону товарами, що містять належні їм об'єкти інтелектуальної власності. Це є підставою для превентивних звернень із заявами до митним органам і запуску останніми механізму «ex officio». Крім того, виявлення таких фактів дозволяє в рамках 3-річного терміну митного контролю, використовуючи звернення до митних і правоохоронних органів, а також законодавство про адміністративні правопорушення, ефективно припиняти поширення підробленої продукції на єдиній митній території.
Зазначу, що використання перерахованих вище інструментів ефективно не тільки для іноземних компаній - імпортерів, а й для вітчизняних виробників. Зрозуміло, що поставки, з третіх країн, наприклад, на територію Росії, російської ж продукції, найімовірніше, свідчать про те, що така продукція не є оригінальною.
Ще один істотний момент. У чинному митному законодавстві заходи щодо захисту прав можуть застосовуватися лише щодо товарів, які містять об'єкти авторського права і суміжних прав, товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товару, включені до митного реєстру об'єктів інтелектуальної власності. Отже, правовий захист інших об'єктів інтелектуальної власності не надається через відсутність таких повноважень у митних органів.
Такий підхід частково відображений і в Угоді ТРІПС, де в якості об'єктів, що охороняються виділені права на товарні знаки і авторські права. Звичайно, закріплення саме даного переліку обгрунтовано практичними можливостями митних органів у здійсненні контролю, оскільки для виявлення порушень в області товарних знаків і авторських прав достатній візуальний контроль. Однак самим Угодою ТРІПС не встановлено, що митні органи здійснюють охорону тільки вищевказаного числа об'єктів інтелектуальної власності, а вказується на можливість митних органів здійснювати заходи щодо захисту і забезпечення охорони інших об'єктів інтелектуальної власності.
Зрозуміло, що сьогодні перед законодавцями та правоохоронними органами і так стоїть велика кількість важливих завдань, які потребують термінового вирішення. Однак, на мій погляд, потреба в захисті промислової власності за допомогою інструментів митного контролю з часом буде тільки збільшуватися, а з урахуванням інноваційних процесів і взятого курсу на модернізацію, ставати все більш важливою.
Тому пропоную, усвідомлюючи таку потребу, вивчити і впровадити досвід інших країн з цього питання. Найбільш успішною тут, на мій погляд, є правова база, створена в рамках країн Європейського Союзу (ЄС) і Світової організації торгівлі (СОТ).
Ще одне коло проблем пов'язаний з порушенням прав російських правовласників за межами Митного союзу. Причому з цим стикаються як самі власники об'єктів інтелектуальної власності, так і учасники зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють експорт продукції на підставі ліцензійних договорів з Російською Федерацією.
Як я згадувала раніше, в рамках Європейського Союзу існує досить ефективна система захисту інтелектуальної власності. Однак для того, щоб отримати належний правовий захист, російському правовласнику необхідно пройти процедуру реєстрації права.
У Європейському союзі створена уніфікована регіональна система охорони торговельних марок - єдина торгова марка Європейського союзу (community trade mark). Реєстрація торгової марки Європейського союзу здійснюється шляхом подачі заявки в єдиний орган по реєстрації - Офіс по гармонізації на внутрішньому ринку (The Office for Harmonization in the Internal Market). При цьому зареєстрована торгова марка отримує правовий захист на всій території ЄС. Однак, використовуючи європейську унітарну систему реєстрації, російський заявник повинен бути готовий до можливої відмови в правову охорону знака на всій території ЄС, якщо одне з національних відомств відмовить у наданні захисту.
В області захисту патентів також створені спеціальні уніфіковані системи подачі заявок на міжнародному та регіональному рівнях. У 1970 році був укладений міжнародний Договір про патентну кооперацію (РСТ), який створив спрощену і більш економічну систему отримання охорони винаходів в декількох державах. РСТ дозволяє просити патентну охорону на винаходи одночасно в кожній з великого числа країн шляхом подачі однієї заявки замість подачі кількох окремих національних чи регіональних патентних заявок. У цьому випадку проводяться міжнародний пошук і міжнародна експертиза заявки з метою встановлення потенційної патентоспроможності винаходу.
На підставі Європейської патентної конвенції від 5 жовтня 1973 була заснована єдина регіональна процедура подачі заявки на отримання європейського патенту. Заявка подається в єдиний реєстраційний центр - Європейське патентне відомство, в якому і підлягає розгляду. Видача європейського патенту на її запит для одного або декількох держав. При цьому видається європейський патент має ту саму дію і підпорядковується тим же умовам, що і національний патент. На даний момент російський правовласник може скористатися процедурою з видачі європейського патенту із зазначенням країн, в яких просять захист або використовувати окремі подачі заявок в національні патентні відомства.
У разі виникнення конфліктних ситуацій, вирішення патентних суперечок проводиться в системі національного судочинства держав-членів Європейського Союзу, оскільки система європейських патентних судів так і не була створена. Тут можна, виходячи з досвіду нашої Колегії, відзначити наявність суперечливої судової практики по однорідним справах, а також ситуацій, коли російським правовласникам доводиться відстоювати свої права в декількох державах-членах ЄС одночасно.
На даний момент здійснити охорону прав на використання промислових зразків російські заявники можуть лише одним способом - шляхом подачі окремих заявок на реєстрацію промислових зразків безпосередньо в кожне патентне відомство цікавить держави або інтеграційного об'єднання (Європейського союзу). Для отримання правової охорони на промисловий зразок на території ЄС, заявнику необхідно подати заявку в офіс по гармонізації на внутрішньому ринку, який самостійно здійснює всю процедуру реєстрації.
Говорячи про доступні російському правовласнику механізмах захисту, варто відзначити, що на території Європейського союзу була прийнята Директива Європейського парламенту та Ради 2004/48 / ЄС про примус до дотримання прав на інтелектуальну власність. У цій директиві встановлено коло осіб, які мають право звертатися за застосуванням заходів захисту і мір відповідальності. До них відносяться: правовласники, інші особи, які мають право використання прав інтелектуальної власності, колективні організації, що управляють правами інтелектуальної власності, організації, що здійснюють професійну захист прав інтелектуальної власності. Також директива вказує на можливість застосування заходів захисту за заявою іншої особи, що має прямий інтерес або «юридичне відношення».
Важливим становищем, встановленим в директиві, є закріплення забезпечувальних заходів, які застосовуються до початку провадження у справі і можуть полягати в детальному описі контрафактного товару (з вилученням зразків або без такого) і виїмці таких товарів. Також в директиву включена норма про попередні і превентивні заходи, які дозволяють суду видати судовий акт, спрямований на запобігання порушенню прав на об'єкти інтелектуальної власності або на припинення продовження порушення прав. Даний судовий акт також може містити припис, схоже з російським інститутом забезпечення позову, де суд може зажадати надання певних гарантій з виплати компенсації правовласнику. Причому, в директиві продуманий механізм, що запобігає використання попередніх заходів з метою недобросовісної конкуренції.
Таким чином, діюча в рамках Європейського Союзу система захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, в повній мірі може бути доступна російському правовласнику, при належній реєстрації свого права на території ЄС і при розумінні надаються такою реєстрацією можливості.
<
