Аеродинамічні характеристики вентиляторів визначаються на спеціальних стендах згідно ГОСТ 10921-90 «Вентилятори радіальні та осьові» (зарубіжний аналог - ISO 5801 «Industrial fans. Performance testing using standardized airways»).
У цих документах строго регламентовані геометричні параметри стендів, що забезпечують певні умови входу (рівномірний профіль швидкості і відсутність закрутки) в вентилятор і виходу потоку з нього, а також положення вимірювальних перетинів і процедура обробки параметрів.
Існують чотири основних типи стендів, конфігурація яких відповідає різному розташуванню вентилятора в мережі. Не заглиблюючись в подробиці необхідно мати на увазі, що аеродинамічні характеристики одного і того ж вентилятора, отримані на різних стендах, можуть незначно відрізнятися один від одного. Стенд для випробувань є мережею для вентилятора. Процедура ж визначення аеродинамічних характеристик вентилятора полягає у вимірюванні продуктивності вентилятора при різній опорі мережі, при цьому повний тиск вентилятора одно аеродинамічному опору мережі плюс динамічний тиск на виході з стенду (вентилятора).
Аеродинамічні характеристики вентилятора зазвичай включають в себе:
• криву повного тиску PV (L);
• криву потужності N (L) або повного ККД вентилятора? (L);
• криву (або шкалу) динамічного тиску вентилятора PdV (L) або криву статичного тиску вентилятора PSV (L).
Якщо приведена крива повного тиску PV (L), а статичного не приведена, то статичний тиск вентилятора знаходиться за формулою PSV = PV - PdV. У ряді випадків наводиться тільки крива статичного тиску вентилятора, наприклад у канальних вентиляторів в квадратних або прямокутних корпусах, дахових радіальних вентиляторів. В цьому випадку повний тиск близько до статичному тиску і за повне можна приймати статичний тиск.
При підборі вентилятора необхідно керуватися наступним: зона робочих режимів вентилятора повинна знаходитися в зоні максимальної ефективності вентилятора і бути за межами зривного режиму вентилятора.
Існують три основні види аеродинамічних характеристик вентиляторів (див. Малюнок): 
• ниспадающая крива повного тиску (рис. А);
• крива повного тиску зі зворотним схилом (рис. 6);
• крива повного тиску з розривом характеристики (рис. В).
Відповідно до ГОСТ 10616-90 робоча зона аеродинамічній характеристики вентилятора повинна бути обмежена діапазоном производительностей, в якому повний ККД вентилятора становить не менше 0,9 від максимального ККД (рис. А). Саме в такому вигляді наведені аеродинамічні характеристики вентиляторів в каталогах більшості виробників. Однак в цьому випадку втрачаються режими максимальної продуктивності, при яких можлива робота вентилятора, хоча і з дещо меншою ефективністю.
У каталогах деяких зарубіжних, а останнім часом і вітчизняних виробників наводиться крива повного тиску PV (L) від режиму L = 0 до режиму максимальної продуктивності Lmax (pSV = 0). Якщо не наведені крива потужності N (L), ні крива повного (статичного) ККД? (L), то вибрати робочу зону вкрай важко. В цьому випадку для оцінки можна приймати, що режим максимального повного ККД має місце приблизно на 2/3 максимальної продуктивності вентилятора L МАХ. Слід уникати вибору робочого режиму на зростаючому ділянці кривої повного тиску лівіше точки А (рис. 6) і лівіше зривного режиму (точка А на рис. В), т. К. За певних умов можуть виникнути зривні режими вентилятора, помпаж, вібрації і навіть поступове руйнування конструкції. З метою забезпечення певного запасу до зриву область робочих режимів в обох випадках повинна бути обмежена зліва точкою А ', яка утворюється перетином пара боли мережі рс = pvmax (L / LMAX) 2 / kC c характеристикою вентилятора. Коефіцієнт запасу kC можна приймати рівним 1,2-1,5 (великі значення, якщо зрив надає більший силовий вплив на конструкцію вентилятора).
При підборі вентиляторів по аеродинамічним характеристикам, наведеним в каталогах, необхідно звертати увагу на наступне:
• чи є зазначена в характеристиках потужність споживаної вентилятором або ж це потужність, споживана електродвигуном вентилятора з мережі;
• чи має електродвигун, комплектує вентилятор, запас потужності на пускові струми, низькі температури переміщуваного середовища.
Ці параметри визначають ефективність вентилятора, його аеродинамічні характеристики і працездатність електродвигуна при низьких температурах переміщуваного повітря. Наприклад, якщо електродвигун не має запасу потужності (канальні вентилятори із зовнішнім ротором), прямий перерахунок тиску на знижену температуру може не дати очікуваних результатів, т. К. Через збільшення споживаної потужності електродвигун може «скинути» обороти.
При аналізі аеродинамічних характеристик осьових вентіляторовнеобходімо мати на увазі таку обставину. У вітчизняній практиці в ряді випадків, наприклад, коли електродвигун розташований перед колесом, а втулка колеса виходить за межі корпусу в осьовому напрямку, динамічний тиск підраховується по швидкості виходу потоку, визначеної за захоплюваної лопатками площі (повна площа, обчислена за діаметром колеса, за винятком площі, займаної втулкою колеса).
У зарубіжних каталогах динамічний тиск осьових вентиляторів визначається по повній площі, т. Е. По площі захоплюваної колесом. Різниця в статичних тисках, встановлених за цими методами, починає помітно позначатися при відносному діаметрі втулки v> 0,4 (відношення діаметра втулки до діаметру вентилятора). Якщо не враховувати цю обставину, то підібраний вентилятор може не дати очікуваний витрати в даній мережі.
Якщо не наведені крива потужності N (L), ні крива повного (статичного) ККД?
<
