Демографічна ситуація, яка в останні десятиліття спостерігається в Білорусі, характеризується проблемами, які існують в більшості країн пострадянського простору. Однак саме тут, на думку аналітиків, реалізується один з найбільш неблагополучних варіантів її розвитку.
Чисельність населення республіки з 1995 року зменшилася з 10,2 до 9,49 млн. Чоловік, тобто Білорусія втратила вже близько 7% своєї чисельності. Незважаючи на те, що такі цифри можуть здатися не критичними, нинішні тенденції у фахівців викликають серйозні побоювання. Особливо на тлі того, що в більшості розвинених країн при скороченні народжуваності різкого падіння чисельності населення не спостерігається. Так, в Німеччині чисельність збільшилася з 79 до 83 млн., В Ізраїлі (ще й за рахунок масової міграції) - з 4,7 до 8,7 млн., І навіть населення Росії після приєднання Криму залишилося приблизно на тому ж рівні - 147 мільйонів. Демографічного провалу не сталося ні в Польщі, ні в Словаччині, ні в Чехії.
Білорусія потрапила в категорію країн, які неухильно старіють і продовжують порожніти, як, наприклад, Молдова, де чисельність скоротилася з 4,3 до 2,6 млн. Чоловік, Латвія - з 2,7 до 1,9 млн. І Литва - з 3,7 до 2,8 млн. Теж саме можна спостерігати в Румунії, Болгарії та на Україні. При цьому ряд аналітиків вважає, що, на відміну від країн Західної Європи, які компенсують свою низьку народжуваність за рахунок міграції, країни колишнього радянського табору, до яких відноситься і Білорусія, навряд чи можуть розраховувати на подібне через проблеми в економіці, що не тільки не приваблюють людські ресурси, а й впливають на загальне демографічне становище в країні. В даному випадку доводиться визнати, що нинішня ситуація нагадує замкнуте коло, так як демографічні ями, пов'язані з соціально-економічними проблемами в країні, самі є причиною неможливості швидко подолати назрілі в економіці проблеми.
Якщо звернутися до коріння проблеми, то більшість фахівців як і раніше вважають, що їх варто шукати в середині ХХ століття, коли після війни в СРСР народжувалося дуже мало дітей. Пізніше це покоління, яке набрало дітородний період, також продемонструвало спад народжуваності, після чого ситуація стала вирівнюватися. Однак в 1990-х роках через серйозного соціально-економічної кризи відбулося чергове падіння, а в 1993 році вперше за весь післявоєнний період смертність в Білорусії перевищила народжуваність.
У 2000 році число померлих вже перевищувало число народжених в 1,5 рази. При цьому демографи стали відзначати і ще одну проблему - багато людей з різних причин стали вмирати ще в працездатному віці. Лише в 2015 році відбувся певний стрибок в народжуваності (119 тис. Дітей, чого не було з 1994 року), однак у наступні роки все повернулося в колишнє русло, а в 2017 році в країні народилися вже тільки 102,5 тис. Дітей.
Невелике поліпшення ситуації спостерігалося в 2014-2015 роках, коли в країну попрямував міграційний потік з України і частково з Росії і Казахстану, проте докорінно це ситуацію не врятувало. Як відзначають аналітики з ООН в опублікованій доповіді «Перспективи світового народонаселення», білорусів до 2030 року буде 9 млн. 163 тис. Чоловік, а до 2050 року і зовсім залишиться всього 8 млн. 571 тис. Це дійсно серйозна проблема, яка сьогодні турбує в тому числі і керівництво республіки.
Варто нагадати, що в 2008 році Олександр Лукашенко зазначав, що через 10 років в Білорусії повинні будуть жити 13 мільйонів білорусів, хоча його плани були куди більш амбіційними: «Свою країну я бачу стабільною державою, де через 10 років будуть жити не 10 мільйонів, а 13 мільйонів чоловік, дай Бог. А нам треба 25-30 мільйонів населення на цій землі ». У 2017 році білоруський лідер відзначав, що Білорусія може прогодувати і 20 мільйонів, а така кількість громадян повністю забезпечить безпеку країни і «міць нашої держави». Однак, як показують останні статистичні дані, ситуація продовжує розвиватися в напрямку, діаметрально протилежному від бажаного. І це дійсно створює небезпеку для національної безпеки держави.
Серед основних проблем, які найбільш характерні для демографічної ситуації в країні, слід зазначити наступні. По-перше, збільшується вік жінок, які народжують свого первістка. Це загальноєвропейський тренд, що має соціальну основу, який не міг залишити поза увагою і Білорусію. За наявними даними, сьогодні середній вік жінки при народженні першої дитини в республіці збільшився до 26,5 року (середній вік матері в 2017 році склав 29,2 року). При цьому ще 10 років тому дівчата вперше народжували в 20-22 роки. Як відзначають фахівці, в Білорусії, як і в багатьох країнах світу, жінки хочуть насамперед здобути освіту і самоствердитися в кар'єрі, а лише потім усвідомлено планують вагітність.
Це підтверджується і проведеним у квітні нинішнього року опитуванням, згідно з яким 61% молодих людей назвали в якості своєї головної життєвої мети створення щасливої родини, і лише 48% від загальної кількості опитаних - народження і виховання дітей. Такий стан речей призводить до того, що народження двох і більше дітей стає менш імовірним, так як, за даними медиків, починаючи з 35 років, у жінок різко зростає ризик ускладнень при вагітності і пологах.
В кінцевому рахунку це перетворюється в одну з основних причин неможливості природного відтворення населення. Відомо, що для збільшення чисельності населення потрібно коефіцієнт відтворення як мінімум 2,15 (тобто в сім'ях повинно бути щонайменше два-три дитини), в той час як зараз в РБ даний показник становить лише 1,7.
Ситуація, що склалася пояснюється експертами в тому числі невизначеністю соціально-економічної ситуації, коли в середньостатистичної білоруської сім'ї повинні, як правило, працювати обоє. У той же час досить серйозний вплив надає і розповсюджується в суспільстві, в першу чергу серед міського населення, ідеологія, в основу якої покладено принцип самореалізації жінки. До слова, в сільській місцевості народжуваність (в розрахунку на одну жінку) в середньому в півтора рази вище, ніж у великих містах, і при цьому рівень забезпеченості на селі набагато нижче.
Саме тому, як вважають аналітики, неможливо вирішити дану проблему тільки економічними методами (збільшення допомоги по догляду за дитиною, різного роду виплати, материнський капітал та інше, хоча зазначається, що після введення програм по кредитуванню для багатодітних сімей народжуваність на короткий термін збільшилася). Необхідна ефективна ідеологічна робота держави, яка могла б скорегувати пріоритети молодих жінок.
По-друге, неухильне старіння білорусів. Згідно нинішній статистиці, за останні роки дітей стало менше на 30%, а літніх людей більше на 10%. Така тенденція триває починаючи з 1999 року, коли дітей в країні вперше стало менше, ніж людей на пенсії, - на 1000 працездатних припадав 371 дитина і 375 пенсіонерів. Сьогодні ж «дитячий» показник і зовсім знизився до 310. Більш того, фахівці відзначають і «втрату» підлітків - групи населення від 10 до 19 років. Через демографічних проблем з 2005 року частка населення цього віку в загальній структурі зменшилася з 15% до 9,5%.
Така ситуація вже призвела до того, що населення працездатного віку в республіці скоротилося на 4,1%. На початок року на 748 непрацездатних громадян припала 1000 працездатних. Причому експерти вважають, що реальний стан речей ще гірше.
Зрозуміло, старіння не є суто білоруської проблемою, і пов'язане воно в тому числі зі збільшенням тривалості життя. Саме на це в останні роки були спрямовані прагнення керівництва різних держав, які не мають можливості змусити жінок народжувати більше. Простіше кажучи, сьогодні білоруська держава намагається загальмувати спад населення за рахунок скорочення смертності, в той час як стимулюючі заходи, прийняті в напрямку збільшення народжуваності, перестали надавати той ефект, на який влада розраховувала.
Про це, наприклад, свідчить недавнє Заява заступника міністра праці і соціального захисту Білорусі Олександра румаків, за словами якого, в 2019 році в країні буде розроблена «Національна стратегія підтримки літніх людей». Однак, за оцінками експертів, така політика є хоч і необхідною, але неминуче придбає обмежений характер з точки зору вирішення демографічних проблем. За прогнозами ООН, тенденція збільшення тривалості життя в Білорусії збережеться (середня тривалість життя в 2017 році в республіці досягла 74,3 року), хоча і не буде йти тими темпами, які передбачалися раніше. Однак в остаточному підсумку це призведе до того, що республіка так і залишиться «щодо літній» - тобто такий, де більше 20% населення подолали 60-річний рубіж.
Станом на 1 січня 2018 року в республіці проживало 2 млн. 377 тис. Чоловік старше працездатного віку, з яких 696 тис. Чоловіків і 1 млн 681 тис. Жінок. В цілому на початок року питома вага літніх людей склав 25,1% (на селі - 32%, в місті - 23,1%). І це свідчить ще про двох дуже серйозні проблеми - високої смертності чоловіків працездатного віку і дисбалансі розподілу населення країни між столицею і регіонами.
Якщо звернутися до третьої суттєвої проблеми - високої смертності чоловіків працездатного віку, то варто відзначити, що разом зі збільшенням середньої тривалості життя збільшився і так званий гендерний розрив: білоруські чоловіки в середньому живуть до 69,3 року, а жінки - до 79,2. За словами фахівців, така ситуація пов'язана з тим, що в працездатному віці чоловіків в РБ вмирає в 4,6 рази більше, ніж жінок, а головними причинами цього є захворювання серцево-судинної системи, онкологія і самогубства (всі показники в даному випадку у чоловіків в кілька разів вище, ніж у жінок). Більш того, серйозною проблемою є і алкоголь, який стає причиною не тільки різного роду хвороб і отруєнь, а й суїцидів, рівень яких в Білорусії, як і раніше високий: у 2017 році на 100 тисяч осіб припадало 25,5 самогубці.
По-четверте, проблема внутрішньої і зовнішньої міграції, яка, на перший погляд, може здатися несуттєвою або навпаки - покликаної вирішити нинішні демографічні питання. За останніми офіційними даними, різниця в кількості тих, хто прибув до Білорусі, і хто з неї поїхав, з кожним роком стає все менше. Наприклад, з 2010 по 2017 рік цей показник впав з 10 303 до 3 874 осіб (в минулому році в країну приїхало 257 360, а виїхало 253 486 осіб). І це тільки офіційні дані, в той час як при відкритості кордонів з Росією багато білорусів просто виїжджають з країни, не ставлячи нікого до відома. При цьому, як правило, країну залишають молоді люди, які є основними носіями генофонду, а існуюче невелике позитивне сальдо зовнішньої міграції не здатне вирішити дану проблему. Тим більше що, за оцінками фахівців, в більшості випадків в Білорусію повертаються люди в солідному віці: вони колись виїхали з країни і повернулися сюди зустрічати старість.
На відміну від зовнішньої міграції, внутрішня не позначається на загальній чисельності населення країни в цілому, але недооцінювати її впливу на демографічну ситуацію також не можна. За останніми даними, Мінська область стала єдиною в Білорусії, де за 18 років чисельність населення скоротилася найменше - на 131 тисячу осіб, а найбільше втратила Вітебська область - 216 тисяч. При цьому скорочення відбулося не тільки за рахунок природного убутку, а й міграції. У всіх областях республіки спостерігається міграційний відтік населення, виняток становить лише столичний регіон. Сьогодні вже близько 21% населення країни живе в Мінську, ще 57% - в інших містах, а селяни складають лише 22%. У 1950 році картина була протилежною: всього 4% населення проживали в столиці, а 79% - на селі.
У минулому році в першу чергу за рахунок внутрішньої міграції столиця приросла на 299 тисяч чоловік. В цілому ж в 2017 році число переселенців склало 238 399 осіб (з них 41 917 осіли в столиці), в тому числі з міст і селищ міського типу переїхали 165 212 мешканців республіки, а з сіл - 73 187 осіб. Все це вказує на те, що життя в регіонах не є привабливою перспективою для значної частини населення, що веде до поступової деградації провінції, омертвіння сільській місцевості і серйозного перерозподілу трудових ресурсів на користь Мінська, що згубно позначається на економічній ситуації в цілому по країні.
Звичайно, для вирішення зазначених вище та інших демографічних проблем в республіці робляться різні заходи. Наприклад, в Концепції національної безпеки Білорусії мається на увазі не тільки стимулювання підвищення народжуваності і поліпшення соціально-економічних умов життя, але і «оптимізація зовнішніх і внутрішніх міграційних потоків, сприяння добровільному поверненню білорусів на батьківщину, залучення та закріплення фахівців в сільській місцевості». Однак, як показує нинішня ситуація, цих заходів виявляється явно недостатньо, щоб переламати ситуацію. Тому доводиться з жалем погодитися з прогнозами міжнародних фахівців, на думку яких, якщо не відбудеться кардинальних змін в соціально-економічній ситуації в країні і свідомості суспільства, подолати демографічну яму Білорусії в майбутні десятиліття навряд чи вдасться.
<
